Оста́п Ви́шня (13 листопада 1889 — 28 вересня 1956, Київ) — український письменник, гуморист і сатирик. Справжні ім'я, по батькові, прізвище — Павло Михайлович Губенко.

Народився на хуторі Чечва біля містечка Грунь Зіньківського повіту на Полтавщині (нині Охтирський район Сумської області) в багатодітній (17 дітей) селянській сім'ї. Закінчив початкову, потім двокласну школу в Зінькові, згодом продовжив навчання в Київській військово-фельдшерській школі, після закінчення якої (1907) працював фельдшером — спочатку в армії, а з часом — у хірургічному відділі лікарні Південно-Західних залізниць. Та, як згадував письменник, він не збирався присвятити себе медицині — тож, працюючи в лікарні, займався самоосвітою, склав екстерном екзамен за гімназію і 1917 вступив до Київського університету; одначе скоро залишив навчання і повністю віддався журналістській і літературній праці.

Перший надрукований твір Остапа Вишні — «Демократичні реформи Денікіна» — побачив світ за підписом «П. Грунський» у Кам'янці-Подільському в газеті «Народна воля» 2 листопада 1919.

В цій же газеті було надруковано ще кілька фейлетонів молодого письменника, а з квітня 1921, коли він став працівником республіканської газети «Вісті ВУЦВК», розпочався період його активної творчості і систематичних виступів у пресі. Псевдонім Остап Вишня вперше з'явився 22 липня 1921 в «Селянській правді» під фейлетоном «Чудака, їй-богу!».

1933 гуморист був звинувачений в контрреволюційній діяльності й тероризмі, зокрема в замаху на товариша Постишева під час жовтневої демонстрації, і незаконно репресований. Зміг повернутись до літературноі праці лише 1943. Вишню перекидають просто із арештантського барака на Печорі в письменницький кабінет у Києві. Він мусив своїми гуморесками спростовувати наклепи «націоналістів», нібито улюбленця цілої України — Вишню — закатувала Москва, і висміяти «буржуазних націоналістів» та насамперед УПА. Так у 1945—1946 з'явилась «Самостійна дірка» Остапа Вишні — голос гумориста з могили. «Буржуазні націоналісти» й повстанці привітали воскресіння Остапа Вишні, частину заслуги в якому цілком слушно приписали і собі, та подякували гумористові, що він першим у широкій радянській пресі поінформував світ, що УПА ще й досі живе і бореться.
Першим твором, що знаменував повернення письменника до літературноі праці, стала «Зенітка». Звичайно, цей, другий і останній період творчості, був далеко не простим для Павла Михайловича. Можливо саме для того, щоб приховати свою справжню сатиру, він відточує образ героя-оповідача, мудрого, дотепного, занозистого часом, але сумного.

Остап Вишня проводив і велику громадську роботу. Він брав участь у діяльності літературних об'єднань «Плуг» і «Гарт», в організаціі та редагуванні, разом з Е. Блакитним, перших двох номерів журналу «Червоний перець» (1922) і продовжив працю в цьому журналі, коли 1927 р. було поновлено його вихід. Відома робота Остапа Вишні в оргкомітеті Спілки письменників. Після війни Остап Вишня став членом редколегіі журналу «Перець» і активним його співпрацівником.

З Вишні був бездоганно вірний друг і товариш. Його знайомі оповідають, що він рятував своїх товаришів матеріально і гумором в підвалах ЧК, де він сидів десь із кінця 1919 до весни 1921; і в тюрмі НКВС у Харкові, де він сидів з 26 грудня 1933 до весни 1934, і в концтаборі на Печорі 1934—1943 pp. Коли 1931 був арештований Максим Рильський, з яким Вишня дружив так само міцно, як з Хвильовим, Кулішем і Досвітнім, то Вишня, не боячись накликати на себе гнів НКВС, кинувся з Харкова до Києва на допомогу безрадній родині поета, а після щасливого звільнення Рильського з тюрми — забрав його до себе в Харків на кілька тижнів у гості.

У 1955 був реабілітований судовими органами. Помер 28 вересня 1956 року.

Творчість

У своїй творах Остап Вишня найбільше атакував слабкості свої, своїх земляків, вважаючи, за Гоголем, що «кому вже немає духу посміятися з власних хиб своїх, краще тому вік не сміятися». Особливо нещадно висміював Вишня слабість в українців інстинкту громадської і національної єдності, їхню інертність, всі ті анахронічні риси в психології та мисленні українця, що так дорого обійшлись і обходяться Україні.

Остап Вишня здобув визнання самобутнього майстра української сатири і гумору. Започаткував новий жанр — усмішка.

Усмішка — це різновид фейлетону та гуморески. Ввів цей термін сам Остап Вишня. Пізніше він писав: "Хоч «фейлетон» уже й завоював у нас повне право на життя, та, на мою думку, слово «усмішка» нашіше від «фейлетону». Автор «Вишневих усмішок» освоює і далі розвиває традиції вітчизняної та світової сатиричної літератури й народної творчості. Передусім традиції класиків (Гоголя і Шевченка, Щедріна і Франка, Мартовича і Чехова).

твори
Зенітка (1944)
Бекас (1945)
Вальдшнеп (1945)
Ведмідь (1945)
Лисиця (1945)
Вовк (1945)
Заєць (1945)
Ленінград і ленінградці (1945)
Дика гуска (1946)
Дика коза (1946)
Перепілка (1946)
Лось (1946)
Дикий кабан, або вепр (1946)
Дрохва (1946)
Екіпіровка мисливця (1947)
Дилда (1948)
З крякухою на озері (1948)
У ніч під Новий Рік (1950)
Короп (1951)
Лебідь (1951)
Фазани (1952)
Отак і пишу (1954)
Перший диктант (1955)
Щука (1956)
Збірка «Мисливські усмішки» (1956)

про херсонщину
http://lib.ru/SU/UKRAINA/VISHNYA/mislivsk.txt
http://vlad-bondarenko.livejournal.com/914.html